Головна » 2016 » Лютий » 5 » Класному керівнику
23:02
Класному керівнику

Виховна година «Ймення зорі Чорнобиль».

Розробила Тарасенко О. П. , вчитель біології Іванківської ЗОШ №1 Київської області.

Звучить  «Реквієм» Моцарта.         

Чорнобиль    

 Відкрита рана нашої землі                         

«Відомая» на всі її округи.

Ти - чорна пляма у історії  її,

Ти -  місце, де померли люди.

Чорнобиль…                                                                            

 

І бринить у слові цім

І жаль, і відчай нашої держави.

Болючий спогад про батьків, дідів,

Що полягли на місці цім кривавім.

 

Серед  «пустелі» ця химера розляглась

Протяжністю у тридцять кілометрів.

Це поле битви, на якім тепер

Життя завмерло у полоні смерті.

 

Усе понищив він, все зруйнував;

І ще, напевнеє, на довгі роки

Залишиться у пам ‘яті у нас,

Як вічна рана, цей страшний Чорнобиль.

 

 Пізно вночі, коли й сама весна притихла від колискової синьоокого Полісся, заревом вирвався з обійми пітьми вогонь, що світився зовсім неприродньо. Сповиту материнськими обіймами тишу пройняв вибух. Неначе збулись пророчі слова Святого Івана Богослова, наведені у кінці Вічної Книги: «… велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. А ймення зорі тій Полин…» Страхіття це сталося  26 квітня 1986 року, коли на Чорнобильській АЕС вибухнув четвертий блок. Ця трагедія приголомшила весь світ. На всій планеті не було байдужих до цієї сумної події, вона схвилювала всіх, відгукнулась болем у серцях мільйонів. Оспіваний мирний атом, здавалося б, приручений і покірний, вийшов з-під влади людини, вивергаючи на земну поверхню вогненне нутро, розхукуючи  навсибіч  незриму отруту радіації.

Катастрофа нагадала про всепланетарну відповідальність людини за плоди її діяльності й глобальність можливих трагічних наслідків у разі нехтування цього постулату. Людство перед чорнобильською бідою зрозуміло свою незахищеність і необхідність консолідації і взаємодопомоги. Чорнобиль став німим  докором минулого і пересторогою для майбутніх поколінь.            

 Слайд №2,3 

Над краєм Поліським, зеленим,

Життєво розміреним, тихим

Здійнялася чорна хмара,

Накрила все атомним лихом.

Отой, вседаруючий атом,

Що мав би служити всім людям,

Підкрався тихенько й підступно

І життя вже простого - не буде.

І час там навпіл розділився,

І серце здригнулось від страху,

А люди в надії молились

Життя положивши на плаху.

Хлопці, що ще й не любили.

Хапали залізо руками,

В передсмертній агонії бились

І кричали згорьовані мами…   

 Слайд  №4

Першими жертвами катастрофи стали атомники й пожежники, які були у той час на змінах. Тяжка праця й подвиг, горе й звитяга – все змішалось у пекельному вогні ядерної стихії.

 Серед тих тридцяти, хто загинув, приборкуючи ядерну стихію,- пожежники. Молоді… Їм ще тільки починати жити: кохати, народжувати дітей, приносити радість у свої оселі… У кожного були свої плани, надії, бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити!?  Та ніч стала для них фатальною. Вони не озирались, не відступали, не ховались за спини інших.  В самому пеклі аварії вони виконали свій обов язок до останнього подиху. Їх шість… Перших!

Слайд №5-12

Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого вже нема з нами, хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів.     (Хвилина мовчання)

В екстремальних умовах люди працювали,  не рахуючись ні з чим. Без відпочинку, не маючи відповідного спорядження, ризикуючи здоров ям і життям, військові йшли на виконання поставлених завдань не під страхом кари за невиконання наказу, а із усвідомленням відповідальності за долі мільйонів наших людей.
Слайд   №13

Незримий радіаційний вогонь обпалював не тільки людей. Флора й фауна Полісся, здавна відома своїми грибними та ягідними місцями, мисливськими угіддями, потерпали від атомного удару вже першого післяаварійного літа. На ходу завмирали працьовиті мурахи, на льоту падали швидкі птахи…

  Слайд №14

Чорна хмара над Поліссям,

Вкрилась попелом земля.

Олениха на узліссі

лиже мертве оленя.

 

Клечуть стогоном лелеки,

Сиплять попіл із крила:

«Ой пробач мені, маленький,

Що тебе не вберегла.

 

Не моя вина. Пороблено.

Дзвони  міднії    гудуть,

Злії люди у Чорнобилі

Сотворили нам біду.

 

Ліс тепер росте нуклідовий,

Воду з рік ми п’ ємо з «берами»

Ось тому, мій сину рідний,

Ти лежиш тепер під деревом.

Над твоїм чолом дитячим

Гілка мертва тут гойдається,

Чорне сонце в небі плаче,

З болю серце розривається»

 

Над спаплюженим Поліссям,

В небі крук від туги кряче,

А на чорному узліссі

Олениха  тихо плаче.  

 Слайд  №15

Будинки без господарів не живуть. Вони, як і люди, від самотності сумують і  помирають. І ніяка дезактивація не допоможе, коли хатні стіни не гріє тепло живої душі.  

 

  слайд №16, 17, 18.

…І знову я туди не повернусь

А там так само вишня розквітає

Сумує за домівкою дідусь

І був там рай, та вже його не має.

 

І був там рай – Чорнобильська земля

Невидимая  хмара все накрила

В пустих домівках вітер там гуля

 Журба оселі сумом оповила.

 

І небо синє, і поля без краю

Сади дрімучим лісом поросли

А я в ві сні додому повертаю

Та вже за дітьми внуки підросли…

Пожовкли від радіаційного жару сосни. Сухе коріння не тримається за землю – його тримає земля. Як схоже це вмираюче дерево на поліщуків.  Порушена життєва рівновага. Відходять у небуття його сини і дочки. Вже двадцять довгих років повертає їх дорога митарств назад, до рідного коріння. Поки що це єдине право після 1986 року, яке мають колишні господарі.  Помираючи вдома, біля рідних домівок, люди немов заперечують своєю «малою» конкретною смертю смерть роду і народу, яка неприродна. Тому ростуть все нові і нові хрести невідомих смертних, заквітчаних рушниками, на яких вічні символи життя.   

Зараз надаємо слово Гаркуші Ользі Вікторівні, працівнику центру «Довір я», яка часто навідується до самоселів-людей, які повернулися до своїх колишніх домівок і зараз живуть у виселених селах.

 

 слайд   №19

Там, де відроджується життя, першими зявляються садівник і будівельник . Першими будівничі приходять і на повоєнне попелище, і на місце стихійного лиха. Люди мирної професії зробили все для ліквідації аварії.

Про те, як відбудовували післяаварійний Чорнобиль нам розкаже ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС  Данильченко Євген Миколайович.

  Працівники управління будівництва Чорнобильської АЕС розпочинали спорудження станції й завжди були на відповідальних  ділянках будівництва. Після аварії на четвертому енергоблоці  виконували роботи, повязані з її ліквідацією, споруджували об‘єкт «Укриття». Віддали цьому багато зусиль, уміння, досвіду і здоров’ я.

  слайд №20,21.

А зараз я надаю слово старшому лейтенанту служби цивільного захисту Іванківського району Головачу Олександру Миколайовичу.

Дівча маленьке квіточку зривала,

Дівча маленьке квітку цілувала,

В пучечок клала, в коси заплітала,

До мами несла – мати пригортала.

 

Довкола сяйво, марево блакитно зеленеє,

Довкола цезій, попіл смерть несе,

І сонце сяяло не лагідно, а грубо-

 Вже як наган пекло…

 

Дівча маленьке хворе помирало:

Рак шкіри- лікарі казали.

Рак шкіри –сонце  принесло.

Рак шкіри – чи коли таке бувало,

Щоб у дитини милої…

 

На сьогоднішній день багато дітей і дорослих мають захворювання, пов’язані з аварією на Чорнобильській  АЕС .

слайд № 22, 23, 24, 25.

     Щорічно в Іванківському районі реєструються сотні людей, що мають онкологічні захворювання. Прогресують хвороби серцево – судинної системи. Статистика свідчить, що на 10 тис. населення району злоякісні новоутворення становлять 55, хвороби крові-5о, нервової системи -160, серцево-судинної системи-556, хвороби травлення-335  випадків.

Хворіють не тільки люди. Після аварії зявлялися на світ тварини з різноманітними вадами розвитку. Вони ставали об’єктом дослідження науковців.  

Слайд №26, 27, 28.

Чорнобильська зона охопила не тільки Україну, а й братні слов ‘янські держави – Білорусію й Росію. Всі вони однаково тяжко несуть чорнобильський хрест.

Слайд №29, 30, 31.

Латка лісу вигоріла бура,
Мертве листя, висохла трава.
А навколо грає зелень буйна,
Дивом уціліла і жива.

Чути птиць із непроглядних нетрів,
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів
З центром на Чорнобильській АЕС.

 

Та найстрашніше те, що апокаліпсис цей створено не природою, а власноруч людською істотою. І щось не має впевненості, що подібне не повториться. Тож схаменіться, люди! Залиште хоч щось своїм нащадкам. Збережіть нашу, може єдину, животворну у Всесвіті планету!

Не Чорнобиль бруднить наші душі,

Хоч його «подарунки» страшні.

Бруд в повітрі, на морі і суші,

Хворі діти і очі сумні.

 

Скільки зламаних доль, скільки втрати,

Сліз і горя, нездійснених мрій!

Так приходить до людства розплата –

Чорний смерч, хижий птах-суховій.

 

Але є щось страшніше, гріховне,

Те, що душу і совість гнітить.

Коли в серці Чорнобиль духовний-

В’ яне, гасне воно і болить.

 

Гріх стіну звів міцну, монолітну,

Взявши серце в глухий саркофаг.

Там воно пульсує безплідно,

А навколо і морок і жах.

 

І людині самій не під силу

Вирвать з серця гріховний полин.

І волає воно понад силу,-

Не зламати гріховний заслін.

 

Заступися, Господь , і дай волю!

Нас помилуй, прости і спаси,

Все брудне Ти очисти Собою,

Підніми й на руках понеси.

 

Використана література:

«Мужність і біль Чорнобиля»: Повість – хроніка. Поеми. Вірші.- К.:Молодь, 1988.

2.«Ймення зорі Чорнобиль» .Фотоальбом. Видавництво агентства «Чорнобильінтерінформ»

3. «Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей». Київ  

«Азимут –Україна».

4. «Марія з полином», В.Яворівський.

5. «Недозволена розкіш» Любов Долик.

6. «Чорнобилю присвячується».

6. Матеріали інтернету.

Посилання на презентацію до виховної години:

http://www.ex.ua/load/299624742872/224999664

 

Переглядів: 237 | Додав: ksenia | Теги: Виховна година Ймення зорі-Чорнобил | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar